Міномет – це вид артилерійської зброї, призначений для навісного обстрілу укритих цілей та для руйнування польових укріплень. Під час Другої світової війни обстріл із нього досить часто ставав причиною смерті снайперів чи розвідників. Ще до її початку в Радянському Союзі було створено систему мінометного озброєння, яка складалася з 50-міліметрового ротного, 82-міліметрового батальйонного, а також 107-міліметрового гірсько-в’ючного та 120-міліметрового полкових мінометів. Наприкінці війни, в 1944 році, її автор – талановитий конструктор Борис Шавирін – розпочав розробку важкого 240-міліметрового міномета, який було прийнято на озброєння через 6 років.
М-240 був випущений у кількості 329 одиниць і став найпотужнішим серійним мінометом Радянської армії. Його калібр становить 240 міліметрів. Особливістю його конструкції є заряджання знизу – із казенної частини, бо ж за класичною схемою заряджання мінометів відбувається з дульної. Такий спосіб заряджання обумовлений великим калібром і відповідно великою вагою міни – від 130 кілограмів.
Ці міномети можуть вести вогонь як усіма видами потужних 240-міліметрових мін, активно-реактивними мінами підвищеної дальності, так і корегованими мінами, що наводяться по лазерному променю. Може застосовуватись для стрільби спеціальними мінами з ядерною бойовою частиною. Максимальна дальність стрільби активно-реактивними мінами складає близько 19 кілометрів, а фугасними – від 800 до 9650 метрів.
За часів Радянського Союзу найактивніше використовувався в Афганістані, де навіть під час стрільби без урахування погодних умов точно вражав ціль із першого-другого пострілів.
На базі причіпного міномета М-240 у середині 1960-х років був розроблений самохідний міномет 2С4 «Тюльпан».
