В будинку по Гоголя, 19 (а в міжвоєнний період – Костюшки, 3) жив Василь Дмитріюк – відомий лікар, який працював у кількох лікарнях Берестя, зокрема на Граївці. Тепер це лікарня №1.
Будинок на Гоголя був свідком бурхливих змін влади. В 1919 році, згадує Василь Дмитріюк, «до мого помешкання впровадили молодого москаля-більшовика, який все питав, як далеко Варшава. Скоро він захворів на дизентерію, відвідував його другий більшовик, який говорив виключно українською мовою». Затим влада змінилася. «Більшовики швидко втекли з Берестя, – згадує Дмитріюк. – Щоб і нас часом не забрали зі собою, ми переховувалися по пивницях і в кущах на березі річки Мухавець, поки в місті не показались польські вояки». Тепер в одній з кімнат Дмитріюка оселився польський підпоручник. Він приніс з собою пачку гранат. «Одної ночі, – пише посол, – я почув, що задихаюся від сморіду та диму. Виявилось, що дим походив з сусідньої кімнати, де спав підпоручник. Загорілася валізка-кошик біля ліжка, на якому він поставив запалену свічку. Вже почала горіти підлога. Щастя, що пачка гранат була в іншому кутку». Після цього випадку підпоручника з його амуніцією забрали.
Син селянина з-під Берестя, Василь Дмитріюк, як і всі його брати та сестри, вибився в люди. Він закінчив Холмьску духовну семінарію та медичний факультет Варшавського університету. І став не тільки лікарем, не тільки значним громадським діячем (він, зокрема, керував філіалом культурно-освітньої української організації «Просвіта»), але і політиком. Берестейці вибрали Дмитріюка послом до польського сейму.
Господиня цього дому, дружина Василя Дмитріюка Олександра, походила з родини православного священика. Мало достатньо добру освіту, закінчила гімназію. Мала активну громадську і національну позицію. Олександра Дмитріюк була членкинею «Просвіти», організаторкою кооперативного руху, засновницею берестейського відділу Союзу українок. Пані Олександра була також православною активісткою, виступала за українську мову в богослужіннях. Брати Олександри, Василь та Володимир Криницькі,були відомими у Бересті адвокатами.
В часі війни був арештований гестапо та ув'язнений в Бересті у 1943 році. Вижив, перебрався до до Варшави, звідки був вивезений до концтабору Маутгаузен. Після війни емігрував до США, де й досі живуть його нащадки.
У 2019 році Український науково-педагогічний союз «Берегиня» заснував Берестейську літературну премію імені Василя Дмитріюка, яка вручається за найкращий літературний твір українською мовою на берестейську тематику.
